Парафраз на тему "Когда на сердце тяжесть и холодно в груди, К ступеням Эрмитажа ты в сумерках приди, Где без питья и хлеба, забытые в веках Атланты небо держат на каменных руках...
Коли зла доля спіткає людину на кожному кроці, коли весь навколишній світ вкривається чорною безпросвітною хмарою, а в душі лише одна пустота, коли життя втрачає будь який сенс і кожний твій крок такий болючий, немов йдеш по лезу ножа. Найменші удари долі настільки болючі, що ти вже не можеш рушити з місця, ноги підкошуються. Раптово тишу пронизує залізний крик душі, а потім чутно як падає тіло на пильному шляху, що називається життям, так і не дійшовши до кінця. Останній ковток повітря опікає зсередини немов розпечена лава. Не має більше сил навіть поворухнутись, все кругом замирає, наступає повна тиша. Але її порушує тяжке поривисте дихання. Невже, життя повертається и все спочатку…
Пишу письмо и сразу же сжигаю. Не знаю почему, но все же понимаю, Как плохо без тебя, как сильно я скучаю! К тебе хочу лишь я вернуться Забыть про все, и губ твоих коснуться. В глаза твои взглянуть и снова услышать три знакомых слова о том, что любишь ты меня...
Мне дан ужасный дар — Я вижу смерти лик. Она — сама вселенная. Рождает, чтобы умертвить Болящей плоти толпы бренные. У обречённых тёмный взор: В глазах тускнеющих Читаю смерти приговор.
Ах, сколько их было, Любимых и страстных, Надёжных и сильных, Неверных, опасных, Мечты порождавших И их убивавших, Растерянных, знойных, Желанных, напрасных.
Главная
Доска объявлений
